Я знаю, що ти знаєш, що я знаю

     ...Старенька фрау Шульце знає про своїх постояльців-українців  те , в чому вони не наважуються зізнатися своїм близьким (Роман Іванович, Марина, Оксана) та навіть і собі (Тетяна, Віра, Соня, Макс). Вона не засуджує їх, як може здатися на перший погляд. Мудрістю прожитих років власного, такого непересічного, як для німкені, життя , фрау Шульце розуміє, відчуває і співчуває кожному з них. І , ніби ненароком, закинуте одне речення у розмові з Тетяною, повертає ту до самої себе, змушує відмовитись від копіювання чужого таланту та усвідомити і повірити у власний. Вірі розмова з фрау Шульце допомагає, врешті-решт, зробити вибір, а Соні і Максу - творити навіть тоді, коли, здавалося б, усе втрачає сенс і нікому це не потрібне, і стати справжніми Митцями.
     Через увесь твір проходить таємне, не висловлене захоплення фрау Шульце цією дивовижною нацією, намагання розгадати, зрозуміти їх душу, бо в цьому розумінні - ключ до розуміння того, що колись трапилося з самою нею. Ключ до розуміння того, що твориться в душі  самої фрау Шульце...
     Роман Ірен Роздобудько "Я знаю, що ти знаєш, що я знаю" з тих творів, що огортають світлим смутком, дають прощення і відпущення гріхів і надію, що все прекрасне ще відбудеться з тобою. І що справжнє кохання нагадає про себе через багато років.