Хто, як не Ми, коли, як не Зараз?

    "Ми" - незвична книга. А серед всілякої біліберди, яку я читав останнім часом, вона взагалі вирізняється, як пляшка "Leffe" на вітрині із "Роганем":)
     Для тих, хто ще не в курсі, "Ми" - це антиутопія, але одразу хочу сказати, що жодних порівнянь із Хакслі чи Орвеллом не буде (хоча згадані автори черпали із неї натхнення для власних творінь).
     Спробую чітко структурувати свої враження:
     1. Чудовий стиль, розкішне образне мислення і незвичні метафори Замятіна;
     2. Вдалий прогноз багатьох аспектів із життя СРСР і нашого сьогодення (хоча подекуди складалося враження, що автор міг би сказати більше, але він наче засумнівався, побоявся написати сміливіші передбачення);
     3. Чітко впорядкований сюжет, не зіжмаканий і не розмитий. Тобто книжку на усіх етапах читати однаково цікаво:)
     Не розкриватиму змісту твору, тільки скажу, що головний герой - математик (який одразу нагадав професора з "Ігор розуму"), а події роману розгортаються у далекому майбутньому після двохсотлітньої війни, внаслідок якої вдалося досягти раю на землі - люди знову позбавились понять "добро" і "зло", знайшовши між ними золоту середину. Для них любов, смерть, натхнення, мистецтво - це порожні звуки, які нічого не вартують, натомість єдине, чим варто жити, - це машини, речі, формули і цифри. Усі справи мешканці Єдиної Держави роблять на автоматі (50 узаконених жувальних рухів під час сніданку, секс за розкладом по талонах, монотонність на роботі і тд), однак одного чудового дня в країні спалахує епідемія - у декого з людей виявлено фантазію (варто зазначити, що заходи, спрямовані на її усунення, дуже вже нагадали мені лоботомію, яку, до речі, розробили значно пізніше).
     Словом - рекомендую.

Павло Лозинський